ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ДИСПРОПОРЦІЙ

Анотація

Стаття присвячена критичному аналізу державної політики фінансування вищої освіти в Україні через призму стратегічних цілей національного та регіонального розвитку, а також викликів, спричинених повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну. Дослідження розкриває фундаментальні суперечності між задекларованими державою пріоритетами підтримки людського капіталу, забезпеченням регіональної збалансованості, формуванням конкурентоспроможної робочої сили та реальними результатами функціонування моделі формульного фінансування, запровадженої Кабінетом Міністрів України. Дослідження акцентує увагу на часовому лазі між змінами студентського контингенту й бюджетними рішеннями, а також обмеженій результативності регіональних коефіцієнтів і спеціальних квот у подоланні просторових диспропорцій між стабільними та вразливими регіонами. На основі офіційних даних Міністерства освіти і науки України за 2021–2024 роки досліджено динаміку державного фінансування закладів вищої освіти в розрізі шести макрорегіонів (Північ, Південь, Захід, Схід, Центр, Київ), що дало змогу виявити суттєву динаміку показників, зумовлену воєнними діями, масовим переміщенням університетів, внутрішньою міграцією студентів та змінами демографічної структури. Досліджено співвідношення між значним зростанням кількості вступників у фронтових та центральних макрорегіонах та відповідними обсягами бюджетної підтримки, що чітко засвідчує інерційність, недостатню гнучкість і системні вади чинної моделі розподілу ресурсів. Запропоновано макрорегіональний підхід до оцінювання динаміки фінансування, яка поєднує статистичний аналіз абсолютних і відносних показників з урахуванням комплексних якісних чинників, таких як безпекова ситуація, масштаби внутрішньої міграції, ступінь руйнування освітньої та соціальної інфраструктури. Застосування цього комплексного підходу дає змогу не лише ідентифікувати приховані структурні дисбаланси й ризики хронічного недофінансування вразливих територій, але й прогнозувати майбутні потреби у ресурсах, формувати науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення адаптивності механізмів державного регулювання, запровадження диференційованих регіональних коефіцієнтів, посилення цільової підтримки закладів вищої освіти у регіонах високого ризику, модернізації матеріально-технічної бази.