ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНЦЕСІЇ ЯК ЕЛЕМЕНТ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Анотація

У статті розглянуто напрями державного регулювання концесії як елементу розвитку інфраструктури національної економіки. Обгрунтовано методи державного регулювання розвитку інфраструктури через комплекс інструментів регулювання. Досліджено трактування понять – «державно-приватне партнерство», «концесія». Доведено, що беззаперечним лідером у вартісному вираженні реалізованих проектів державно-приватного партнерства на європейських ринках є сфера інфраструктури, а в кількісному – сфера освіти. При цьому, як вбачається з міжнародної практики, найбільш розповсюдженою формою реалізації проектів державно-приватного партнерства є концесія. Внесення змін до законодавчого забезпечення механізму концесії дозволило чітко визначити критерії для оцінки конкурсних пропозицій: внутрішня норма прибутку, надійність механізму фінансування, вартість інвестицій, обсяги можливої державної підтримки. Законодавчо закріплено можливість широкого набору інструментів державної підтримки. При цьому основна роль держави в розвитку інфраструктури в сучасній економіці полягає у виявленні переваг для кінцевого споживача, оцінці соціально-економічних ефектів розвитку інфраструктури та розробці ефективних інструментів на стратегічні перспективу. До останніх можна віднести: прийняття стратегічних інфраструктурних рішень компаніями з державною участю, регулювання діяльності монопольних секторів в частині розвитку інфраструктури, формування міжрівневих загальнодержавних та регіональних інструментів ефективного розвитку інфраструктури, формування зрозумілих і прозорих інституцій на існуючих та нових ринках транспортних послуг. Інфраструктура не повинна створюватися заради інфраструктури, тобто основний акцент не повинен ставитися на кількісні показники – кілометри нових доріг, залізниць, збільшення потужності морських портів тощо. Новітня інфраструктура в цілому і кожен проект зокрема, – повинні бути прив'язані до конкретних результатів з позиції задоволеності користувачів та внеску у досягнення мети і конкретних завдань соціально-економічного розвитку країни. Доцільність і пріоритетність транспортних проектів і регуляторних змін слід оцінювати крізь призму внеску в прискорення економічного зростання і конкретних позитивних змін для користувачів. Це не означає, що всі транспортні проекти повинні вирішувати виключно з точки зору стимулювання економічного зростання – у багатьох проектів є суто технологічні або соціальні аспекти. Але найбільш пріоритетними повинні стати ті, які дозволяють підвищити продуктивність економіки, її інвестиційну привабливість, внести значний вклад в розвиток людського капіталу.